Символи Української Державності

                                                                  

12 серпня працівники абонемента центральної бібліотеки м. Кам’янця- Подільського презентували виставку «Символи Української Державності».  Державні символи є важливим атрибутом сучасної держави, складовою її конституційного ладу. Символи нації, створені нею в процесі власного державотворення, з часом, як правило, стають державними у результаті їх закріплення на законодавчо-правовому рівні. Історична традиція, унаочнена в символіці, перетворює населення на народ, формує націю. Державні символи України виражають провідну роль нації у становленні власної держави .

        У  ст. 20 Конституції України передбачено, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державні символи затверджуються Верховною Радою України. Характерними ознаками їх є те, що вони: виражають національний менталітет, національні ідеї політичного чи історичного змісту;  мають загальнообов'язковий характер. Основою державних символів є державний суверенітет.

          Що означають символи , покладені в основу ознак державної незалежності, де коріння української державної символіки, як вона формувалася протягом віків, про все це можна дізнатися з офіційних документів, навчальних посібників,  довідкової літератури, науково-популярних видань,  що представлені на виставці і знаходяться у фондах центральної бібліотеки.

                      

                     О Лесю! Українко без догани! 

                                                                                                                                            Софія Малильо 

 Леся Українка (1871 – 1913) – найславніша українська поетеса, послідовний та енергійний борець за утворення українського народу, за його консолідацію в політичну націю. Вся сукупність її творів – це образ ідеальної землі, земного раю, що зветься «Україною». З’явився цей образ – і цілі маси людей збагнули, що вони не просто обивателі, а українці, що це звання їх зобов’язує, що їм є за що боротись і віддавати життя.

  1 серпня  2013 року виповнилось 100 років з дня смерті видатної української письменниці. На абонементі міської центральної бібліотеки було оформлено та презентовано виставку – спомин «Провісниця  світанків  голубих», де представлено цікаві літературні дослідження , спомини  про нашу славну землячку та її зібрання творів.

Як кожен ідеал, цей образ не може бути повністю втіленим у земному житті, але він і сьогодні зобов’язує нас випростатись і вірно служити тій високій ідеї, що зветься «Україною».

Література української діаспори або еміграційна література—література написана українськими письменниками в еміґрації, які з політичних, економічних, релігійних причин виїхали з України на постійне або тривале проживання за кордоном. Діаспорна література — результат переселення літераторів насамперед через численні політичні репресії на території України в 20 столітті. Наступна хвиля українських письменників-емігрантів була спричинена Другою світовою війною. Завдяки свободі самовираження в еміграції з'явилося багато оригінальних літературних творів, які продовжували модерністську традицію обірвану в УРСР політичними репресіями.  Так, у  післявоєнній Німеччині від 1945 до 1948 року активно діяла організація українських письменників «Мистецький український рух» (Іван Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач, Ігор Костецький та ін.) очолювана Уласом Самчуком. Після переселення значної частини українських емігрантів за межі Німеччини літературні об'єднання виникали в англомовних країнах.  Так, у 1954 році аналогом МУРу постало об'єднання письменників «Слово», в якому згуртувалися прозаїки, поети, драматурги, літературознавці (Григорій Костюк, Юрій Шерех, Василь Барка, Тодось Осьмачка, Улас Самчук, Докія Гуменна, Ольга Мак та ін.).

Одним з яскравих представників української діаспори є Василь Барка. Справжнє ім'я — Василь Костянтинович Очерет. (1908—2003)

25 липня у відділі абонемент проведено огляд літератури « Література української діаспори» до 105 річниці від дня народження Василя Барки, для студентів коледжу культури та мистецтва.   Тема голоду в Україні 1932—1933 pp. — найболючіша оповідь В. Барки, якій він, крім поетичних творів, присвятив великі епічні полотна — романи «Жовтий князь» і «Рай». У романі «Жовтий князь» відтворені реальні події і явища голодомору в Україні 1932— 1933 років. Матеріалом для твору послужили спогади очевидців і власні враження письменника, який у 1933 році відвідав родину свого брата на Полтавщині, а потім і сам пережив голодомор на Кубані. Безперечно, бажанням письменника було відтворити страшні картини штучного голодомору в Україні в 1932—1933 pp., показати світові болючу правду про тоталітарну систему, яка нищить усе світле й гуманне на своєму шляху, власне, «пожирає своїх дітей», бо вона сама — «жовтий князь». Роман прославляє твердість людського духу і віри, які допомогли його героям залишатися Людьми у найтяжчих обставинах, підіймає широке коло одвічних проблем: життя і смерті, добра і зла, моральності і аморальності, духовності і бездуховності, родинного виховання, віри, новітнього яничарства, застерігає нащадків від повторення помилок історії.

«По́вість мину́лих літ» — літописне зведення, складене в Києві на початку 12 століття, пам'ятка історіографії та літератури Київської Русі.

Оригінал (першопис) «Повісті минулих літ» до наших днів не зберігся. Збереглися лише пізніші списки. Під «списком» розуміють «переписування» («списування») з іншого джерела. Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на початку XV ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «Повісті минулих літ»: перша — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором із літописних зведень поч. XII ст. з доведенням розповіді до 1113; друга — ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116; третя виготовлена у Видубицькому монастирі 1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха.

«Повість минулих літ» — перша в Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи

подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.

У  2013 році  першому варіанту літопису "Повісті минулих літ" виповнюється 900 років. У зв’язку із подією Верховна Рада постановила урочисто відзначити її на державному рівні.

Кабінету Міністрів України рекомендовано у двотижневий термін з дня прийняття Постанови утворити організаційний комітет з підготовки та проведення заходів щодо відзначення 900-річчя першого варіанта літопису "Повість минулих літ", розробити і затвердити план заходів, пов’язаних з відзначенням 900-річчя першого варіанта літопису .

Працівники міської центральної бібліотеки також долучились до відзначення цієї події.17 червня провідний бібліотекар абонемента Валентина Дюднєва презентувала виставку однієї книги  «Книга увічнює пам’ять», яка містила цікаві матеріали та документи про історичний літопис, різні видання «Повісті минулих літ» . Виставка викликала жвавий інтерес серед користувачів бібліотеки.

Недільний ранок 22 червня 1941 року трагічною сторінкою увійшов у життя мільйонів українців. У цей день розпочалася найжахливіша війна в історії нашого народу — Велика Вітчизняна, яка забрала життя мільйонів наших співвітчизників. День початку війни став в Україні історичним днем глибокої скорботи.

З перших днів війни поети та письменники України були з народом. Героїчна робота письменників на фронтах Великої Вітчизняної війни і в тилу збільшувала бойову енергію народу, зміцнювала його волю до боротьби.

Їх голос лунав на всіх шляхах і роздоріжжях війни. Робота в редакціях газет, виїзди до військових частин, участь у підпільній боротьбі на території, захопленій окупантами, рейдах партизанських загонів - уже цей далеко не повний перелік дає уявлення про масштаб і розмах письменницької участі у війні. Більшість письменників і поетів з першого по останній день війни були на фронті. Виступали по радіо та на різноманітних зборах поети, які працювали в тилу, - Максим Рильський, Павло Тичина, Микола Терещенко та інші. Вони жили життям народу, велике значення мало їхнє художнє слово. Багато хто з них не повернувся з фронту. Роздуми, враження, мрії й сподівання бійців віддзеркалюються у віршах, які часто писалися при світлі каганця в землянці.

Темі війни присвятили свої твори і такі митці як Андрій Малишко, Олександр Довженко, Олесь Гончар, Ліна Костенко.

19 червня працівниками  абонемента  Центральної міської бібліотеки було проведено годину пам’яті «Війна у художньому слові» приурочену до дня скорботи і вшанування пам’яті жертв Великої Вітчизняної війни.

Година пам’яті проводилась  для мешканців ТЦСО «Довголіття». На заході лунала поезія присвячена темі війни у виконанні місцевої поетеси Світлани Кремінської, а також вірші відомих українських поетів Андрія Малишка, Ліни Костенко, Володимира Сосюри.  Присутні слухали розповіді про українських письменників і поетів, які у важкі роки війни залишалися з народом і нарівні з іншими громадянами нашої країни мужньо і самовіддано захищали нашу Батьківщину від фашистської навали і присвятили кращі рядки своїх творів величному подвигу українського народу.

Існуючи в суспільстві, людина не може не керуватися певними правилами поведінки, сформульованими в різних соціальних нормах: моралі, звичаях, релігійних постулатах тощо. Найважливіші за своїм змістом і наслідками для особи, держави й суспільства відносини врегульовуються правом, тобто загальнообов’язковими правилами поведінки, які забезпечуються державою.

Права людини торкаються різних аспектів її життя. Вони відрізняються за певними якостями, які не можна не брати до уваги при забезпеченні, охороні й захисті прав.  Залежно від сфери суспільного життя, з якою вони пов'язані, права людини поділяються на фізичні (життєві), особистісні, політичні, соціально-економічні, культурні. З правами людини тісно пов'язані, проте не ототожнюються, права громадянина. Останні торкаються лише тих осіб, на яких поширюється громадянство, тобто особливий зв'язок між людиною і державою. Він полягає у специфічній взаємній відповідальності між ними: держава зобов'язана піклуватися про своїх громадян, хоча б де вони перебували, забезпечувати захист їхніх прав і свобод, а громадяни мають дотримуватися приписів, встановлених державою в інтересах усього суспільства.

29 травня, у відділі абонемент центральної бібліотеки, було презентовано онлайн-перегляд слайдової презентації «Правовий орієнтир», який підготувала  бібліотекар Людмила Дмитрів. Захід проводився для студентів Коледжу Будівництва та Архітектури.

Мета проведення заходу полягала у формуванні у сучасної молоді правової культури громадянина України, що складається передусім зі свідомого ставлення до своїх прав і обов'язків перед суспільством і державою, закріплених у Конституції України, з глибокої поваги до законів і правил людського співжиття, готовності дотримуватися й виконувати закріплені в них вимоги, що виражають волю та інтереси народу, а також у вмінні використовувати теоретичні знання з права в різних життєвих ситуаціях.

Нам не забути днів війни…

У нашій пам'яті вони.

І ті герої незабутні,

Що з нами йдуть в віки майбутні.

Життя швидкоплинне, і з кожним роком Велика Вітчизняна війна все далі йде в історію. І з кожним роком ми, нажаль, втрачаємо наших дорогих ветеранів – живих свідків тих подій, хто воював, йшов на смерть за свою країну. Не шкодуючи сил і здоров’я, наші батьки і матері заново відбудовували будинки і вулиці, піднімали заводи і фабрики. Завдяки ним за лічені роки Україна повстала з руїн і попелу, повернула своє неповторне обличчя.

8 травня у відділі абонемент відбувся тематичний перегляд «Велика Вітчизняна: пам’ять поколінь», на якому були присутні учні школи – інтернату № 2. 

 Бібліотекар юнацького абонемента Олена Гончарова ознайомила учнів з творчістю українських письменників, які писали про Велику Вітчизняну війну. Зокрема розглянули творчість Ліни Костенко, О. Довженка, О. Гончара, А. Малишка, П. Тичини, М. Рильського, О. Коломійця, О. Корнійчука, Ю. Збанацького, Г. Тютюнника.

Великий подвиг захисників і визволителів нашої держави назавжди збережеться в пам’яті українського народу. Кожен з нас береже в душі щиру гордість за батьків і дідів, які захищали країну, глибоку вдячність тим, хто вистояв і переміг у священній війні, хто віддав своє життя в ім’я миру і спокою, не доживши до сьогоднішніх днів. Ми схиляємось перед доблесними фронтовиками і працівниками тилу за величезний внесок у Велику Перемогу, за післявоєнний героїзм у відновленні народного господарства, за науку життя, яку вони передають молоді.

Минають десятиліття… народжуються і виростають нові покоління. Але в пам'яті народній ніколи не погасне подвиг тих, хто боровся і поліг за визволення рідної землі.

Вклонися, моя Україно,

Цим людям великим і скромним,

Що в назвах фронтів титанічних

Пронесли наймення твоє.

                                                           М. Бажан